?

Log in

Previous 10

Feb. 22nd, 2017

люблю зелений чай

Два незаслужено забутих художника Украіни

Доволі іронічно, що єдині дві картини в колекції паризького Лувру, які репрезентують, мовляв, «російське мистецтво» XVIII ст., - це твори двох українських малярів: Дмитроа Григо́ровича Леви́цького та Володи́мира Лýкича Боровикóвського.


Levitzky_self

Дмитро́ Григо́рович Леви́цький (1735, ймовірно, Київ, Гетьманщина —4 (16) квітня 1822, Петербург, Російська імперія) — українськийживописець-портретист, який працював у модних аристократичних салонах Росії. Академік Петербурзької академії мистецтв.

Син відомого маляра і гравера Григорія Левицького-Носа. Народився у Київському полку на Гетьманщині. Ще як студент Київської академії, молодий Дмитро запопадливо малював, не раз допомагаючи батькові при його графічних працях для лаврських видань.

1752-1755 — навчання у приїхавшого до Києва художника Антропова Олексія Петровича.
Read more...Collapse )
Borovikovsky_pt_gagarinyh
Княжни Гагаріни, Анна і Варвара, 1802 р.


Тож коли ми будемо бачити картини цих художників, ми будемо пам'ятати, що це українці. І будемо радіти за наш талановитий народ.

Feb. 20th, 2017

люблю зелений чай

День народження Тетяни Пати - петриківської майстрині

Тетяна Пата

Народилась Тетяна Якимівна ПАТА (20 лютого 1884, с.Петриківка на Катеринославщині — 7 грудня 1976, там само) — український майстер народного декоративного розпису та народної декоративної графіки, член Спілки художників України з 1950 року, заслужений майстер народної творчості УРСР з 1962 року.

Народилася в бідній багатодітній селянській родині Якима Мартиненка. З 14 років заробляла на хліб тим, що ходила по хатах і розписувала квітами димоходи печей. 1913 року до Петриківки приїздила петербурзька художниця Євгенія Евенбах. Зацікавившись творчістю Т. Пати, копіювала її малюнки та запрошувала переїхати до столиці. Подальшу творчу долю майстрині визначила зустріч з видатним істориком і етнографом Д. І. Яворницьким, який першим сприяв громадському визнанню її творів як справжніх цінностей народного мистецтва.

В 1930-х рр. Тетяна Якимівна малює переважно квіти. Її численні букети ніколи не повторюють ні попередньої композиційної схеми, ні орнаментальних мотивів. Техніка розпису Тетяни Пати надзвичайно різноманітна. Художниця поєднувала широкий соковитий мазок з легкими, переривчастими мазками, вишкрябувала трісочкою тоненькі прожилки в середині листочка, пензлем з котячої шерсті виписувала його краєчки, рогозинкою вибирала пелюстки квітів, пальцем вимальовувала прозорі округлі ягоди. У 1940-1950-х рр. серед улюблених орнаментальних композицій художниці з’являються нові мотиви: фантастичні і реальні птахи.

http://museum.net.ua/day-in-history/20-02/
PATA_два_павича_n

Панно «Два павичі», 1949 р.

Feb. 19th, 2017

Мордор паде!

Три роки

Три роки. Чи мало це, чи багато? Багато. Бо іде війна і гинуть люди. Найкращі. Бо вона зачепила самих найкращих.


Вантаж 200. Дорога в Рай
Опубліковано: 18.02.2017 Автор: Котик Аліса

«Найдоблесніші воїни, які загинули в бою, потрапляють після смерті в Вальхаллу, рай для героїв-бійців. Щодня це небесне військо веде боротьбу насмерть зі злом, допомагаючи боротися воїнам земним. Щодня в Вальхаллі вони гинуть, але щоразу воскресають, щоб продовжити свою звитяжну війну…» Сліз не в змозі стримати навіть священик, який щойно відспівував воїна, молодого хлопчину, згідно з християнськими традиціями. «Вони воскресають! Він звідти нам буде допомагати! Клянусь довести, братику, нашу справу до кінця! Чуєте, герої не вмирають!» – продовжує побратим, а з портрета йому в очі дивиться герой. Чорна стрічка перекреслила його земне майбутнє. На цвинтарі так тихо, що чути, як кожна сльоза крапає на свіжу могилу.

Мама не плаче. Каже: «Бачиш, синочку, я виконала свою обіцянку, я не плачу. Як ти й просив. Я ж тебе не втратила! Ти завжди в мене є, просто відтепер тільки у моєму серці. А як захочу тебе обняти, то он – ти в мене є на портреті. А пам’ятаєш, як ти мені останній раз зателефонував і співав пісеньку «Хай мама мене обов’язково знайде», як з мультика…» Цілує і продовжує щось шепотіти тільки йому. Мама Аня хоронить рік тому свого сина Толю Гаркавенка, друга Морячка з Івано-Франківщини. Від безсилого болю і співчуття в’януть навіть штучні квіти на траурних вінках. На побратимів дивитися несила. Звідти віє холодом, рішучістю і такою люттю на ворога, який нагло забрав їх брата, що знаєш, вони доведуть справу до кінця. Очі їх холодні. Колись їх доведеться відігрівати і наповнювати життям. Але поки що похорон. Останнє прощання, остання клятва не здатися.

16731755_1238492442872011_211405276_o-800x600

Валькірії доставляють в Валхаллу доблесних воїнів, які загинули. «Валькірія» – таке ім’я має госпітальєрський автомобіль. «Полеглі, але не забуті» – проїжджає через всю Україну надпис на борту «Валькірії», а на лобовому склі – «ГРУЗ 200». В свою останню дорогу додому їде герой, який загинув за нас з тобою. Вдома його чекає мама, рідні, близькі, глибока, мокра від сліз яма на цвинтарі і дерев’яний хрест.

Коли ти займаєшся війною, починаєш ставитися до всього, як до роботи. Парамедик на війні – надзвичайно цинічне заняття. Цинічне з точки зору цивільної людини зі здоровою, не пошарпаною війною психікою. Госпітальєр живе для того, аби врятувати. Евакуювати з поля бою, надати домедичну допомогу, стабілізувати. Але один з напрямків роботи нашого батальйону – транспортування тіла бійця до місця поховання. Знаєш, що відчуває людина, яка везе через всю Україну загиблого воїна? Нічого особливого. Втома, бо часто відстань більше двох тисяч кілометрів і спати ніколи, бо мама чекає сина, аби останній раз оплакати дитину. Дружина, аби обняти труну і тисячу разів вмерти від розпачу біля коханого. Відповідальність, бо мусиш прослідкувати за правильністю заповнення документів, за труною, новою формою, хрестом, допомогти в організації похорону, подбати про живі квіти, вчасно поміняти формалінову маску на покійному…

Здравия желаю, сержант поліції!
Чому перевищили швидкість… Не маєте права пересуватися з такими номерами…
Кава…
Кава…
Аби не зламалося нічого…
Чого гріється радіатор…

Я думала, що серце черствіє, якщо багато разів переживати одне й те ж саме. Ні. Коли ти їдеш на «Валькірії» по живих квітах, навколішки стоять цілі села, і всі як один дивляться на тебе і з болем видихають «Це таки правда!», ти разом з усіма плачеш, хоч і не знав особисто бійця, вперше бачиш сестру, яка вмліла, коли проїжджаєш повз. Щоразу серце розривається, і сльози, сльози. Звідки береться стільки тої води?..

16732139_1193440847420401_1269723243_o-800x600

Дніпро. Вчора ходили на кладовище до нашого друга Сніжка, теж госпітальєра. Він тепер поруч зі своїми побратимами. Перед ним ціле поле з могилами, на яких нема фотографії, нема року смерті, немає імені. Реєстр – номер. Невідомі, неопізнані, неоплакані солдати. При вході на арці викарбувані слова, які говорять, що наші сини загинули за нову Україну, за єдність землі, родини. Помолись за нього, за невідомого солдата. І ніколи не зрадь світлу пам’ять його смерті!

Полеглі, але не забуті!

Слава Україні!
Героям слава!

Feb. 18th, 2017

люблю зелений чай

Тетя́на Ни́лівна Ябло́нська "Хліб" та "Насіння" (закінчення)

Я показав дві роботи - найбільш відому і останню. Між ним було життя.


Яблонська_насіння
Тетяна Яблонська. Насіння. 1969. Полотно, олія. 75х90 см

"Давно вже я не буваю на базарах і не знаю, чи можна тепер побачити чудово виконані маленькі картинки із зображеннями різних овочів та квітів, що стояли у торбочках з насінням – маленькі взірці великого народного мистецтва.
Вони й надихнули мене на цей твір. Продає стара жінка насіння і наче мріє – полетіла б вона понад чорною пухнастою матір’ю-землею, рясно її засіваючи…"
Т.Яблонська

Ще трохи робіт художниці:

льон

"Льон"

1964 Яблонская Татьяна Ниловна (Россия-Украина, 1917-2005)  «Весілля. Свадьба» 1964
«Весілля» 1964"

vechir._stara_florenciya

"Вечір. Стара Флоренція"

avtoportret
автопортрет

Всі її картини насичені надзвичайною теплотою. Так міг творити лише майстер, який пізнав і прожив життя, сповнене випробувань і труднощів, і, незважаючи на це, зумів зберегти й навіть відкрити заново відчуття прекрасного.
Визначними роботами Тетяни Нилівни є: «Весна» (1951), «Безіменні висоти» (1969), «Вечір. Стара Флоренція» (1973), а картина «Льон» отримала Державну премію СРСР 1977 р. 1997 р. ЮНЕСКО назвало її художником року, а Міжнародний біографічний центр у Кембриджі оголосив «Жінкою року - 2000».

В Україні її визнали прижиттєвим класиком. 1998 р. вона нагороджена найвищою нагородою - Шевченківською премією.

Є дуже цікавий документальний фільм про Т.Н.Яблонську - "'Гармонія протиріч Тетяни Яблонської"

https://youtu.be/2ecBcW1Fwu4
люблю зелений чай

Тетя́на Ни́лівна Ябло́нська "Хліб" та "Насіння"

625417_551691784865008_473512312_n_1
Тетя́на Ни́лівна Ябло́нська народилась 24 лютого 1917 року у Смоленську, в родині викладача.

Як художник вона відома своєю знаменитою картиною соцреалізму "Хліб" (1949), це одна з 35 картин, що зберігає Трет'яковска галерея у Москві.

Виросла вона на Україні,у Кам'янець-Подольску, вчилась живопису у Київському художньому інституті. Почала виставлятись вже у студенськи роки. На початку 1941 року в інституті була організована «Виставка робіт студентки Тетяни Яблонської».

Настільки успішний початок творчої кар'єри перервала Велика Вітчизняна війна, евакуація в Саратовську область, де у Яблонської народилася дочка Олена, в колгосп під Камишин і, головне, неможливість займатися живописом. На три довгих військових року вона, городянка по народженню і вихованню, перетворилася в «тітку Таньку» (за її словами), колгоспницю (за паспортом, виданим в евакуації), яка нарівні з усіма полола, косила, скиртували, молотила, возила на волах воду для поливання городів.

яблонська1944
автопортрет 1944

Ще не скінчилася війна, коли в квітні 1944 року Яблонська повернулася до звільненого Києва. Для неї починається повернення в професію, важке, повне сумнівів, зі спробами надолужити згаяне (за пропозицією Державного комітету у справах мистецтв вона намагається відновити дипломну роботу замість незавершеної і втраченої під час окупації), з пошуками своєї теми в мистецтві в непростих політичних та соціальних умовах . (У рік «Великого Голоду», в 1947 році, в селищі Ірпінь під Києвом вмирає хворий і опальний учитель Ф.Г. Кричевський.) Вона багато і наполегливо працювала, на щорічних республіканських і всесоюзних виставках з'являються нові роботи, найпомітнішою з яких стала «Перед стартом» (1947, Національний художній музей України, Київ). Цей період завершився нарешті першої і на багато років залишилася єдиною великою творчою удачею молодої художниці - картиною «Хліб».

хліб
Read more...Collapse )
«Пам'ятаю, в один щасливий день якогось ясновидіння я вирішила різко збільшити і розлити по всьому полотну величезний оберемок зерна. Хотілося, щоб хліб, заради якого і працюють ці люди, звучав в картині з більшою силою і радістю. У цей день і прийшла назва картини - "Хліб" ».

Життя було сповнене наснаги праці.

posled_koloko_2005l

Остання робота. «Дзвіночки», 2005. У 1999 році художниця перенесла інсульт, від наслідків якого так і не оговталася. Але надалі писала картини — лівою рукою, мовчки — до останнього дня. Своє вікно Тетяна Нилівна вкотре намалювала в передостанній день життя — 16 червня 2005 року. Завершила роботу і наступного дня тихо відійшла.

(далі буде)
люблю зелений чай

День кота

Вчора було ніколи - то те, то се.

Поздоровляю всі з Днем Кота. Його святкують 17 лютого у Польщі та Італії, а 22 лютого у Японії.
cat1

До японського святкування ми ще повернемось (воно відбудитьмся 22 лютого), а от польські друзі розмістили цікавий матеріал про користь котів.

Для чого потрібна фелінотерапія?

Давно відомо, що присутність тварин поруч з нами поліпшує якість нашого життя. Вони знімають стрес, допомагають у лікуванні депресії, поліпшують наш фізичний стан. Терапевтичний вплив тварин на людей в своїй праці використовують психологи. Найчастіше у зв’язку з зоотерапією ми згадуємо про собак, коней і дельфінів. Сьогодні, натомість, ми поговоримо про фелінотерапію, тобто терапію за участі котів.

Нашою гостею є засновниця Фонду «Razem łatwiej. Zwierzęta przełamują bariery», бехавіористка Марія Габровська.

- Чим, отже, є фелінотерапія?

- Це певного роду терапія з використанням такої тварини, як кіт, що повинна мати терапевтичний вплив, та проводитися групою кваліфікованих фахівців, тобто передусім терапевтом і особою, котрій цей кіт належить і котра з котом працює. Бо треба підкреслити, що це не кіт є терапевтом, а, власне, ота кваліфікована особа. Тобто кіт є таким знаряддям, що використовується у фелінотерапевтичних заняттях.

- А чи кожного кота можна використати в фелінотерапії?
Read more...Collapse )
- Коти зменшують стрес хворих, а також мобілізують до того, аби брати участь у реабілітаційних заняттях. А якщо йдеться про госпіси, то для тих осіб, котрі беруть участь у фелінотерапії, найважливіша сама присутність кота?
- У госпісах передусім такі люди чекають на прихід тварини. Так вони мають мотивацію, аби мобілізувати організм і наступного разу, однак, зустрітися з цим котом. І, насправді, це ключовий момент таких зустрічей у госпісах. Тут немає якихось особливих вимог. Важливо лише, щоб цей кіт був, щоб він прийшов.

cat3


cat4

Feb. 15th, 2017

Слав'янський дух

Як стало відомо...

за знищення террористів Мотороли та Гіві Президент України Порошенко П.О нагородив В.В.Путіна коробкою цукерок "Roshen".


putler_n
Мордор паде!

Словами дітей про війну

Originally posted by fightforukraine at Словами дітей про війну
люблю зелений чай

15 лютого - Стрітення Господнє

Євангелії від Луки (Лк.2:26-38): «Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов у храм. І як батьки вносили дитя Ісуса, узяв його на руки, благословив Бога й мовив: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння…»

Свято почали відзначати з другої половини IV ст. у Єрусалимі, поступово воно поширювалося на весь Схід, а з початку VІ ст. імператор Юстиніан (527-565) наказав святкувати Стрітення Господнє як великий празник і відзначати його на території всієї імперії.


Музейна ікона «Стрітення» першої половини XVI ст. – храмова ікона із іконостасу церкви Симеона Богоприїмця с. Звертів Жовківського району Львівської області.


16708249_10154267329183144_4496895885455050165_n

Feb. 8th, 2017

люблю зелений чай

Петриківський розпис

Знов трохи відомого у світі петриківського розпису.

Petrykivka_3

Petrykivka_1

Petrykivka_2

А ось роботи Олександра Опарія:

Олександр_Опарія_4

Олександр_Опарія_1

Олександр_Опарія_3

Олександр_Опарія_2

Тамара Вакуленко:
Тамара_Вакуленко

Previous 10

люблю зелений чай

February 2017

S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728    

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com